Пожежа так раптово зайнялася:
Вогонь з очей, з вуст грому шквал.
Де ця причина нетерпимості взялася?
Збудився звір - нервовий шал.
Згоріло все, що будували стільки часу.
Поверх за поверхом до тла згоріли.
Вогню пожерти віддали сердець окрасу,
Любові мову солов’їну отруїли.
Удари грому потрясли свідомість,
А душ єднання блискавиці спопелили.
Стріла ворожості вп’ялась натомість
на злагоди чуття камінні впали брили.
Судитися не підуть. Мовчання візьме слово,
Вируватимуть думки без виходу у світ.
Тільки тиша задзвенить грозово,
Не вперше бачити опалий миру цвіт.
післяслово
В одного сон пропав,
а другий спить, немов убитий:
Два різні сприйняття, два різні відчуття.
Не спить голодний хтось. Заснув, звичайно, ситий –
Не писаний ніким смішний закон буття.