-Ти прийшла?
-Так.
-Чому?
-Я не можу без тебе спати.
-Тобі холодно?
-Ні, мені погано.
-Я чекав на тебе, лягай, я зігрію тебе.Тут не дуже комфортно,зате тепло.
-Поцілуй мене.
-Поцілую, а якщо коні почнуть реготати? Ти не будеш пручатися,чи знову мені прийдеться шукати в оці соломинку?
-Не буду, а якщо вони мовчатимуть? Що тоді?
-От тоді... Тоді я тебе роздягну... І закидаю сіном... Бачиш скільки його тут, все ж таки є відповідальні люди, треба йому віддячити,добрий сусіда.Мати стільки свого клопоту і так відгодувати наших коней)
-Ти п'яний? )))
-Ні, я добрий, я дуже добрий, і скажи кому це треба? Нікому, не встигнеш і оком моргнути з тою слабинкою доброти,як тебе в мить хтось захоче проковтнути.
-Ти не хочеш на роботу?
-Не хочу, хочу бути тут, у цій конюшні, пити, і насолоджуватись ароматами сухого сіна.
-Сухого? Сіна? Без мене?
-Тихше,тихше, Діанко! Раз прийшла, поводься чемно, не порушуй арію цвіркунів...
-Де ти їх чуєш? Вони позамерзали і поховалися, та й де та тиша,чуєш як дощ витанцьовує на криші?
-То ти прийшла в дощ? Бідні мої кишені) Там лише вино, будеш?
-Хіба що з твого язичка...
-Бууудеш, я так давно хочу тебе напоїти,розумні люди кажуть-не втрачай часу на пізнання головного мозку людини, пий з ним стільки, поки не зрозумієш, що досить...
-А потім? Що потім?
-А потім,Ді, наші внуки будуть читати твої листи і казатимуть, яке ж кохання! Як же він її любив! А вона, а вона так прагнула його цілунку, що заради цього кинула олівець, і прибігла вночі у стайню, де він цілюсіньку ніч чекав, ти ж не будеш перекручувати час, вже майже світанок.
-Який світанок!? Лише пів на четверту...
-Що, правда? А мені здалося, що то сонце присвітило мені в око)))
а це ти, принесла годинник... заховай його подалі, я не випущу тебе звідси... довго довго...
-Дай я тебе поцілую.
-Тихо,тихо, коней розбудиш...
-То, може ми в дім?
-Е,ні, у м'якому ліжку і я можу))
-Оресте, я ж потім не вийду на люди, ти ж добре знаєш яка в мене шкіра, від цієї соломи... вона ж колюча і гостра як осока...
-Я принесу щось для тебе, чекай мене тут, окєй?
-Окєй...
Півгодини, півгодини нести щось, а за чим він пішов, ого, стільки пляшок... він і справді тут мав затриматись. Привіт,Гроза!Як ви тут були без нас? А ти, Чорнобривчик! Ти не ображав її? Бачу, бачу,
розбуджу розбуджу, хто з вас тут спить? Які у вас очиська! І про що ви увесь час думаєте? А оці оберти, таке враження, що ваші очі і тут і там... Ну де ж він так довго? От треба було відразу тягнути ковдру.
-Діано, Діано, вставай швиденько, ходімо я тобі щось покажу, та швидше, бо все прогавиш.
-Та не тягни так мене, я вже встаю встаю...
-Бог ти мій!Що це? Що це за чудасія? Оресте, це що сон?
-Який сон! Це лебеді, лебеді!
-Звідки вони?
-А мені по чім знати? Хіба ми не разом приїхали? Оце то краса, цілий ставочок, поглянь які вони гарнющі! Ми будемо щасливі, ми будемо, інакше вони не забрели б сюди, цікаво, коли вони позлітались, треба поїхати до сусіда і роспитати, що це тут коїлось...
-Мені холодно, а чому вони не відлетіли?
-Вони так вирішили, не увесь час же їм збивати крила, їм набридло, а тут затишно, оце то чудова ніч, дай дай поцілуююююююююю.
-Побігли краще до коней, а на цих завтра надивимось, завтра під парасолькою...
Хто розстелив постіль? Хіба це важливо...
Тук. тук-тук. Тук. тук-тук. Тук. тук тук тук . Кап кап кап...
Пахнуть коси твої, аромати
Розігнали шалений двобій
Я на тобі малюю палати
Розливаю по стежці дух мрій
Я тобою надихатись зможу
Може завтра, а може потім
Ти до мене горнися, мій боже
Цей дарунок, це здійснення дій
Режисерської тверді рукою
Наші ролі P/S ти можеш
І я можу й кажу, о, ти мій
Відмовлятися було негоже
Від Любові у Вірі Надій...
Кожен клаптик твоєї клітини
Я омию своїм язиком
Подаруй коливання хвилини
А що потім? Розіллємо ром
Повбиваємо злючок мікробів
Зверху поки, а потім в утробі
Ми підпалимо дах у коморці
Розгойдаємо землю в добі
Розіграємо місяцем сонце
Ти для мене, а я на тобі
Прошепочу я хочу я хочу
Спати в щасті на твоїй щоці...
Ранок ранок голодні холодні
Два перевертні боки в рядні
Причесалися листями модні
І почався їх день уві млі...
Боже, боже! Де твої очі???
-
ID:
446850
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.09.2013 20:23:44
© дата внесення змiн: 03.09.2013 23:31:29
автор: Ольга Ратинська
Вкажіть причину вашої скарги
|
