Віє вітер повіває,
Жовте листя розкидає,
Сонце вигляне з-за хмари,
Та боїться геть отари.
Вона суне нема впину,
Мов чабан згубив скотину,
Затуляє синє небо,
Ще тепла так людям треба.
Баби літо забарилось,
Мов десь в прірву провалилось,
Порятунку все шукає,
Та на небо поглядає.
Вийде, сонечко, всміхнися,
Всюди добре роздивися,
Обігрій лани, діброви,
Їм всім треба так любові.
Павутина полетить,
Хай спіймає свою мить,
Кожна баба, кожен дід,
Звеселяй весь білий світ.
http://antonina.in.ua/index.php/pejzazhna-lirika/333-chorna-khmara.html
