Я знову потопаю в твоїх очах,
Хоч і дивлюсь на фотографію.
Я вже загубився в твоїх речах,
Хоча ні, це віртуальна анархія.
Ти знову зникла з мого океану,
Щоб виринути десь серед ріки.
Прісна вода не так дратує рани,
Що не гояться вже цілі віки.
А потім ми зустрілись серед лісів,
Там не було ані океану, ані рік.
Було лише море дерев і птахів,
Які літали над нами з боку в бік.
Ліс зачаровує барвами звуків,
Пташки ваблять красою польоту.
Милуючись грацією їхніх рухів,
Можна підхопити щастя ноту.
Відтоді ми теж літаємо вдвох,
Не в повітрі, а на крилах мрій.
Не поспішай, зменш свій крок,
Озирнися, це і є життя, постій.
Ти мене надихаєш...
Шкода, що не знаєш...
12.09.2013
4ID
Х.Ч.
Їй би було безперечно приємно! 
2-ий "кусень" особливо сподобався! 
