-Ти в серце променем ясним
Внесла тепло.
Такого в мене у житті
Ще не було.
-Коханий,любий,ти моїм
Повітрям став.
Веселку серед літніх злив
Ти показав.
-Але ж чому такі складні
Ці почуття-
Бувають миті і сумні?
-Таке життя...
Та як кохаєш ти мене,
То сум цей весь
У серці швидко промайне.
-Вже майже щез.
Тепер коханням лиш живу,
Пишу вірші...
Невже усе це наяву?
-Ну ти й смішний.
Хіба можливо до руки
Торкнутись в сні,
Або цілунком до щоки?
-Напевно,ні.
Та все ж чомусь не вірю я
У чудеса.
Невже ти справді вже моя?
-Ну ти й сказав.
Ти ж знаєш,милий,що казки
Є і в житті.
Хоча до них і шлях важкий,
Та все ж дійти
Під силу тим,в кого горить
В серцях любов.
-Давай,кохана,кожну мить
Ми знову й знов
Чарівністю наповним свій
Життєвий шлях.
Щоби літали лиш удвох
У небесах.
