В мене вчора об’явився недруг
( я не п’яний і до сну молюсь),
Він забравсь в душі моєї нетрі -
сват міністру, родич королю.
Він мені нашіптує лукаво:
" не журись, які твої літа?,
на любов ти точно маєш право,
хоч би що не говорили там."
я йому: "Вона весняно-ніжна,
я ж на себе в дзеркало плюю!"
а нахаба знай, своєї ріже:
"йди і прямо зізнавайсь -люблю!"
Щоб сказала- цей нетяга-дядько
з головою перестав дружить?!
Не хвилюйся, буде все в порядку,
як розумна, то не забіжить.
Ти ж таки - положення, машина,
та й кишеня завжди не пуста,
а вона - яке багатство нині-
чорні брови та звабливий стан?
Я йому про лірику, кохання,
він мені:" Ти ж начеб то поет,
не дотямиш, що у цім змаганні
будеш аж на корпус уперед?"
Я розсердивсь:"Ти чого бушуєш,
в мене діти і онуки вже!"
Ну, а він немов зовсім не чує,
ненастанно про своє струже.
Прокидаюсь.В небі зорі світять.
як його до себе допустив?
і насниться ж отаке страхіття!
Чи не снилось? Господи прости!
