Немов осінній лист тремтіла,
Душа шукала порятунку,
Терпіти вже було не сила,
Зібрала речі всі у сумку.
Досить знущань, поневіряння,
Сльози котились, як горох,
У вічність відійшло кохання,
А мріяла, що будуть вдвох.
Дітей на ноги піднімати,
Йти по життю лише вперед,
А зараз, що може сказати,
Життя з коханим – це не мед.
Хто поміняв його, о горе,
Жити удвох нестерпна мука,
Ох гірка, важка моя доле,
На все життя буде наука.
Увесь тягар взяла на плечі,
Тягнула віз той у ярмі,
Не догодила тим до речі,
Живе, немовби у пітьмі.
Немає сонця десь сховалось,
Та темінь серце навпіл крає,
У серці, мов щось обірвалось,
Де знайти ліки те не знає.
Досить терпіти, час рушати,
Йдемо, діти, для нас час,
Одна надія ваша мати,
І за батька буду я для вас.
Втопив в горілці всі надії,
Згубив всі щирі почуття,
В безодню канули всі мрії,
Та не стоїть – іде життя.
Закреслила минуле вмить,
Камінь, немов з душі упав,
Не раз ще серце заболить,
На кого нас ти проміняв.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/394-zhakhliva-realnist.html
Один мій знайомий музикант пив безбожно, Часто по дорозі на роботу (добирався півтори години) мусів виходити з транспорту по два три рази, щоб закласти за комір. Жінку мав - мила душа, все його "пиляла" за цю пиятику, аж поки сама не почала потрохи, зі зла, випивати. На сьогодні той музикант вже років три краплі в рот не бере, господарює, а жінка спилася повністю, страшно дивитися, як валяється по ровах.
Антоніна Грицаюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ой, дійсно страшно! Якщо батько п'є кажуть, що діти напівсироти, а мати - то круглі сироти...
Один мій знайомий музикант пив безбожно, Часто по дорозі на роботу (добирався півтори години) мусів виходити з транспорту по два три рази, щоб закласти за комір. Жінку мав - мила душа, все його "пиляла" за цю пиятику, аж поки сама не почала потрохи, зі зла, випивати. На сьогодні той музикант вже років три краплі в рот не бере, господарює, а жінка спилася повністю, страшно дивитися, як валяється по ровах.
