В небесах високе сонце,
а в душі такий шарман.
Тільки виглянь у віконце
і потягне на Майдан.
І знімається напруга,
і дарується презент,
наче вперше Вітька другий
знову бувший президент.
Ніби знову не байдужі.
Знову крен і поворот.
Знову мордою в калюжі,
Україна і народ.
В ногу ходить тільки батька.
Шле нам з Вільнюса привіт,
що горить на ньому шапка:
«Міцно злодійку держіть».
Мер-немер уздрів свободу,
кинув гасло і, – «впірьод!»
Треба йолкудля народу,
бийте палками народ.
За права вступає «беркут»
і встановлює права, –
за Європу треба вмерти.
Хай працює булава.
І потягнуть всіх за вуха.
Буде в уряді аврал.
Закричить на нас свекруха
і весільний генерал...
Батько носа втер у бацьки.
Всіх поставив у ранжир*,
і поклав нас на лопатки,
і підвів під монастир.
І веде кудись направо,
і наліво десь веде.
І Росія плеще, – браво,
що немає нас ніде.
І Литва не виступає,
і Європа вже мовчить.
«Все тече і все минає».
О, яка прекрасна мить.
Знову Україна ненька
вийшла з хати за поріг.
Строго дивиться Шевченко
на всесвітній оберіг.
