Не залюблена, не зманіжена*,
Ти поволі ішла в ліс засніжений.
Павутинкою на волоссі – сніг,
А підсніжники – де шукати їх?
Ох, невчасно ти, в зиму лютую,
За коханням – як за спокутою*.
Серце мерзлою стане брилою*.
Не знайдеш ні тепла, ні милого…
Сіроманці* вже переможно
Виють близько. А ти здорОжилась,
Ти зневірилась, впала на бігу,
Бо нема ніде квітів у снігу…
На вустах прощання – молитвою…
Раптом – гостро, неначе бритвою,
Промінь – сяянням між завій.
Відмела долонькою сніг із вій –
Справді! Вогник! Багаття отам ясне!
Не згасай, кохання! Рятуй мене!
Із останніх сил – по корі дерев
Не згасай єси, порятуй мене!
- Добрі люди, я може невчасно?
Порятуйте! Багаття загасло,
Зник коханий мій, на мою біду,
Повернеться лиш, як квітОк знайду…
- Не бувати грибів без осені,
Полуниць на снігу ще й досі нема,
Шкода душу твою диво-ніжну,
Та не час в Новий рік підсніжникам…
Ось, отримай карету із кучером,
Шубу, сукню, нову обручку*,
Скриню з диво-добром. Не вагайся!
Знайдеш іншого. Повертайся!
-Красно дякую. Та не можу я...
Я без нього – як кінь стриножений,
Стала привидом, сірим маревом…
Не літається понад хмарами…
…Та й сповзла поволі по стовбуру…
Сниться їй місяць Травень за обрієм,
Світить сонечко ясно крізь гілля…
І в підсніжниках – вся навкруг земля!...
зманіжена* - изнеженная
спокутою* - искупление
брилою* - глыба
Сіроманці* - волки
обручку* - колечко
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"...Эхо улицы ночной,
Это – тихий голос твой.
Дрогнут тени на стене,
Может, ты придешь ко мне?
Встанешь тихо у огня,
Спросишь: «Любишь ли меня?».
Только промолчу в ответ,
Словно и ответа нет..."
Верасы, песня "Любви прощальный бал"
