Моя душа народжена сліпою,як і серце,
Сліпою і зійде в пітьму,
Та образ Божий в мені ще не стерся,
Я пензлі до рук візьму!
Намалюю пейзаж наостанок:
Аквареллю,гуашшю,вугіллям,
Зустріну черговий світанок,
Поплачу над власним безсиллям...
Безкриллям і неможливістю стати птахом,
Щасливим бути,як оті мурахи,
Котрі живуть в трудах,
І в ясності мети...
А я давно уже зачах,
У болях,в смутку пустоти!
У безвісті,у нетрях порожнечі,
"Хто ти,скажи мені,хто ти?"
Шепочуть зорі,падають на плечі!
Я прагнув істину знайти...
Знайшов лиш втечу від мети:
Обман ілюзій...
Хотів додому я прийти,
Та втратив друзів!
Тепер живу автопілотом,автостопом:
У пошуках нових доріг!
Хотів знайти в собі свободу,
Хотів,але на жаль не зміг!