Стояла попуд плотом.Вже не плаче.
У нього через тиждень буде свальба.
О,Боже,Боже,хтось на свальбі скаче,
А юй така велика ниська ганьба.
Казав,шо возьме,будуть у них діти,
Шо любіть ї',як ниґда не любилі.
Та де юй туто черево задіті,
Жеби ї'тулько другі не ганьбилі.
Йой,ниська свальба,плакаті не буде,
Пушла у ліс як у туй казці,Боже.
Мороз такий,а стежкою йшли люде.
Та може юй Господь ниська поможе.
Стелила попуд себе старой цуря,
Би ся дитинка та не простудила...
Йой,чом мороз?Най ліпше буде буря.
Вона би ся в ріці сама втопила.
Украла у багатих білу плахту,
Таку,шоби в ній короля вповили.
А місяць заступив уже на вахту,
І зорі за динь нич не упочилі.
На шию зділа з нитком Янголятко,
Жеби го зберігало,хоронило.
Гуляє нись на свальбі його татко,
Такой би муся майже не приснило.
Ішли з вадаски старі пузно хлопе,
Найшли дитя,шо мати заповила.
-Пудойму...
-Та не маєш вже роботи?!
-Пудойму...Моя ниґда не родила...
Принюсь дому дитя.
-Найшовім в лісі.
А матір...Видно там вовки роздерли ...
Співали пташеняточка у стрісі...
Та так,що навіть зіроньки завмерли...
дочко цілую вас в обі щічки 
