Любов -- театр, а ми прості актори.
Сценарій долі, пишемо не ми.
Я знаю, що я не прихильник долі...
В кінці сюжету, плакатимеш ти!...
Ти -- моя муза, ти -- моє усе.
Ніяк не можу тебе розлюбити.
Хоч знаю я про тебе ще не все,
Своє життя тобі я хочу присвятити!
А ти, прекрасна -- хочу я сказати.
Блакитні твої очі не забути.
Художники не в змозі змалювати
Твою чарівну, ніжну усмішку...
Ти, зараз з іншим,це вже знаю я.
Ти з ним щаслива - мені так здається...
Як мені бути? Ти вже не моя!..
Я ще живий, ще моє серце б’ється!
Та ніби в нас нічого й не було,
Ну, а тебе забути я не можу...
А серце плаче... Йому не все одно!...
Ти знай -- я повернути тебе хочу!
Ще хочу раз піднятись до небес,
І знати що зі мною ти щаслива...
Ти знай, на тобі я не ставив хрест!
І почуття мої не змила літня злива!
Не знаю я хто сценарист моєї долі,
Не можу не вгадати, не знайти!...
Сценарій свій сам хочу написати!
Там я і ти, а інші всі для гри!
Любов -- театр, а ми прості актори.
Да печально..но це так..
Думаю вона вернеться або вже вернулась до вас... бо справжню любов ви так красиво описали в цих рядках... Браво вам...
Хворий Джентльмен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
спасибі. але ви помилились. вона пішла... а я пережив.
а я пережив.
