Важко сказати, де правду шукати,
Звідкіль коріння те росте,
Кому не лінь – стали рубати,
Їм для розваги так, пусте.
Горем бита плаче мати,
Син відійшов у небуття,
Звідкіль його тепер шукати,
Чому знівечене життя?
Сховали у в’язниці правду,
Ще й закували в кайдани,
Думали дадуть для неї раду,
Та плаче гіркими слізьми.
Крізь сльози день і ніч співає,
Той клич на волю в даль летить,
Вона жива те кожен знає,
Душа знедолена терпить.
Лунає гімн поміж хатами,
Високо в горах чують люди,
Загоїть, хто тій правді рани,
Скільки брехня блукати буде?
Мов ті собаки – озвіріли,
Гризуть, немає тому впину,
Кликами шию їй здушили,
Хочуть згубити Україну.
Кров’ю вмились та все мало,
М’яса давай їм, ще давай,
Серце сильніше битись стало,
Їм не згубити вільний край.
А їм все мало, мало, мало,
Та кайдани тріщать щоднини,
В’язниці сонце засіяло,
Не вбити неньки України!
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/619-de-pravdu-shukati.html
