Зловісною хижою тінню-совою
Туга-журба прилітала за мною.
Клацала дзьобом і очі клювала,
Кохала, їдучою слиной плюючи,
Брехала так солодко і так палюче,
І в плоть хробаків напустивши вже знала –
В душі догнивають надії смердючі,
І входила в тіло й пристрасно любила,
Коханцем-цвяхом душу наскрізь пробила,
Ридала сміючись, вуста пожирала,
В зіницях покльованих сльози смоктала,
До струпами вкритих грудей пригортала,
Й на мить покидала, щоби прилетіти,
Й знов руки розправить й цвяхами прибити.
Останні краплиночки світла згасити,
Й кігтями шматуючи палко любити…
