Ми залишимось снами в яких народжується втеча
З під варти буденності і криків людей
Поринем у юність, де байдики б’є рідна малеча
Це творчість, мистецтво бачити інше – це наш привілей…
Ти знову почнеш говорити дурниці, про одяг, майбутнє, спільні проблеми
Я ж бо бурлака, несерйозний як клоун, що танцює ламбаду
Гулятиму з тобою, по цирковій арені, співатиму про Едеми
Жонглюватиму твоїми словами зі смаком мармеладу…
Ти знаєш вічність з’їсть нас обох, смачно погладивши пузо
Попросить на десерт, все що створено нами
Давай зробимо їй назустріч крок, моя чарівна Музо
Бо не дай бог ми залишимось приємними снами…
