(фрагменти)
А тобі, перехрестям наляканий,
Якщо серце твоє не пусте
І твої почуття не закляклені,
Раджу тільки одне: вийди в степ.
Вийди в степ наш, він мудрий і лагідний,
Зле, мабуть, все лихе – обмини.
Дує вітер тут східний, і західний,
І північний, а степ – гомонить.
По-домашньому якось, по-рідному,
Та з яким розмаїттям октав!
Дай же край коливанню безплідному,
Слухай батька свого, час настав!
Він розкаже, як лірники з лірами,
Хоч сліпі, з дерзновенням в очах
Думи людям співали – бо вірили
В нашу землю – щоб люд не зачах.
Він розкаже про вдачу Богданову,
Про Тараса, про Лесю, Франка,
Про красу неземну Роксоланову,
Де на світ народилась така.
Він підкаже, чи з кволими генами
Ми невдахами топчемо ряст,
І чи правильно аборигенами
Прозивають за наш негаразд.
Слухай степ, прислухайся прискіпливо,
Все почуте в полях зрозумій
Та скажи, щоб аж зуби заціпило,
Недолугим сказати зумій –
Тим, хто, крекчучи і позіхаючи,
Відкриває завидливий рот,
Так скажи їм, завжди зазіхаючим:
Ми не плем’я якесь, ми народ.
Ми – народ, не бур’ян на узбочині,
Люди наші – тугі колоски.
Ми спаслись. Ми вже вийшли з оточення,
Прожнивуєм тепер крізь віки.
І нехай щось розбито, розколото,
Щось не так у житті нам дано,
Збережи нашу мову, бо – золото.
І найвищої проби воно!
І до трав, до ярів і до виярків,
Що чекали такої пори,
До барвінку, до мальви, до вивірки
Українською заговори.
От побачиш, як все захвилюється,
Як зрадіє тобі ковила,
Як розквітне душа, замилується,
І розтане над степом імла.
. . . . . . . . . .
Час збігає, коротшає, вузиться,
А за ним вся громада спішить,
Хтось догнав, хтось упав і вовтузиться,
Хтось уміє, хтось учиться жить.
Хто – попереду, хтось усередині,
Хто по вибалках, хто по прямій,
Я ж звертаюсь до вас на перетині
Цих шляхів, манівців, веремій.
Не до тих, хто улесливо хилиться,
Не до тих, хто ні те і ні се.
А до нас, хто вже чуха потилицю,
Щоб збагнути, куди нас несе.
Та не можу писати щоб – коротко,
Щоб як лозунг; я більше за спів.
Бо життя, нашу ковдру розпороту
Час уже і зшивати наспів.
(2004)
Слово публікатора: Це один з небагатьох віршів В.О. Шпака, не завершений автором, але відредагованих друзями та опублікований вдруком. М.А. Простаков надав свою редакцію у книзі В.О. Шпак. "Перервана пісня" (посмертне видання). Наводжу свою редакцію, що відрізняється від редакції М.А. Простакова за рахунок, насамперед, скорочення тексту.
ID:
494880
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 25.04.2014 15:44:50
© дата внесення змiн: 06.05.2014 15:43:37
автор: Ник.С.Пичугин
Вкажіть причину вашої скарги
|
