Я "олів’є" на свята не кришу,
не добираю в дзеркалі обнови
і жвавості додати не спішу
у хід нешвидкоплинної розмови.
Я не радію, як колись було,
від гамору гостей навколо столу,
від того, як рубіниться вино,
яснішають помолоділі чола.
У дружньому гудінні голосів
всі—лицарі, на подвиги спроможні,
сп’янілі від вина і щирих слів,
один за всіх, і всі—непереможні.
Солодкий час братання промине,
всяк до порогу власного доб’ється,
жарини згаснуть, холод обійме,
і усмішка утомлена зітреться.
Розійдуться—«усі за одного»-
і більше не зустрінуться, напевно.
Хтось часу дожидатиме свого,
нікого не турбуючи даремно.
Хтось буде в самоті ростить дитя,
хтось скоро, без провини, зубожіє,
хтось, як полин, ковтатиме життя,
приховуючи правду, як зуміє.
І кожен буде свій тягнути хрест
в самотності—жебрацькому достатку.
Чи сенс у людях був колись і щез,
а чи його не було від початку?
Вікторія Торон
В людині уживається те, для чого підходить його внутрішній мікроклімат. А ще люди змінюються з віком і під гнітом обставин. Але якщо навіть через роки бід і поневірянь, змінившись до невпізнання, вони очима нагадують колишніх, значить є все таки в душі те сокровенне, що не змінюється ніколи і ні за яких обставин.
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Настільки життєво, що взяла, без Вашого дозволу, в обране. Ви мене зацікавили, жаль, що раніше не придивилась до Ваших творів більш пильно. Тепер постараюсь не пропускати.
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Світлано, я навіть не знала, що для цього потрібен дозвіл.
Беріть--це тільки мене порадує.
Так воно і є, бо природою у кожному закладено на перше місце "Его"... 
Ви мене зацікавили, жаль, що раніше не придивилась до Ваших творів більш пильно. Тепер постараюсь не пропускати. 
