За двадцять рокі́в поста́ріла мати,
Поклавши всю юність в нерідних дітей.
Навчила терпіти, мовчати й стражджати,
І відмовлятись від власних ідей.
Неначе на прокляту дивляться пани.
З останньої сили благає юрбу
"Я все ще кохаю Вас, і все ще я з Вами,
Прошу Вас, не зраджуйте матір свою!"
Зсоромились діти, понуривши віки
Й взялись підіймати розбиту з колін.
З тобою ми, Батьківщино, навіки,
Бо ти, Україно, єдиний наш дім!
