Дзвінок ,такий настирливий. Спросоння не розумію, чи то до хати хтось рветься, чи мобільний телефон співає. Протягую руку, беру мобільник, все-таки ближче.
-“Алло.”
Тиша
-“Алло, Я слухаю вас.”
-“Доброго ранку. Як ся маєш?”
Мов грім з ясного неба, лунає його голос у трубці:
-Що робити? Відповісти? Ні, я ще не готова. Чи може відповісти? Тихо, тихо. Спокійно. Абонент не відповідає. Абонент не може відповісти сьогодні. Він не готовий. Він ще не почистив зуби, не побував під душем, не випив кави. Ні, він не готовий до таких випробувань. І взагалі, він тобі, пройдисвіту, більше ніколи не відповість. Тому, що ти для нього - одне пусте місце. Назавжди. Все, забула.
Вимикаю мобільник, притуляю його до грудей, промовляючи:
-“Ніколи. Молодець, моя дівчинко, молодець.”
-Ніколи, не говори, ніколи дитя моє. Тихо прошелестіло моє “Я” мені на вушко.
-Адже, щоб зруйнувати все, розуму багато не потрібно. Попробуй проаналізувати обставини, що склалися .Думай – не кричи. Крик-це біль душі твоєї, незадоволення, образи, підозри. Перебори його. Життя єдине і воно твоє .Головне - не бійся, будь впевненою. Все шелестіло, та й шелестіло моє “Я” мов легенький вітерець, який бавився фіранками у моїй кімнаті ,а я принишкло сиділа на ліжку притуляючи до себе мобільника.
Раптово у мої розпачливі думки, у мій світ пекельної хвилинної депресії, нагло вривається телефонний дзвінок.
Беру слухавку і голосом повним зажури промовляю:
-“Слухаю вас дуже уважно”
-“Пані, вибачте, з вами все гаразд?”
-“Не знаю .Ви щось хотіли?”
-“Ми дзвонимо вам по оголошенню.Ви шукаєте роботу?”.
І в цю мить, мов вітром здуло всю мою напускну жалобу і я вже зовсім іншим голосом я запитую:
-“Ви по оголошенню в газеті “Робота і відпочинок ” ?”
-“Так. У нас є одна пропозиція до вас. Підійдіть будь-ласка в наш офіс завтра об 11 годині, для співбесіди. Згода?”
-” Я згідна. Де знаходиться офіс?”
Швидко зіскакую з ліжка, хаотично шукаю ручку записую і оптимістично відповідаю:
-“Домовилися.Я підійду, щиро дякую, до побачення”
-“До побачення, до зустрічі, прийду, прийду “.
Співаю я підстрибуючи на одній нозі, натягуючи на іншу шкарпетку і показуючи язика моїй кішці, яка сиділа мов та статуетка біля своєї пустої мисочки і гіпнотизувала мене своїми очима, аж поки мисочка не наповнилася сухими смачними подушечками.
Ось так, за одну хвилину, може змінитися твоє життя і ти знову летиш на крилах щастя і надії в невідоме ,яке заполонило тебе примарливою красою та чарівними обіцянками. Життя продовжується і в ньому є місце для мого нового платтячка, яке я придбала тільки учора у досить шикарному бутіку за досить(по секрету для маленької компанії)пристойну ціну.
Де ж мої мешти кофейного кольору, куди ж це я їх положила, ні поставила. Адже мешти не можуть лежати. Де ж це я їх поставила? Ні ,не може бути!. Я ж їх дала поносити Галині, на 2 тижні. Може інші-білі з високим підбором. Ні, не підійдуть вони до світло-коричневого кольору мого плаття,занадто високі.
Хватаю мобільник .Дзвоню.
-“Галиночко, прошу вибачення, але маю на завтра одну важливу зустріч, можна я заберу свої мешти?. Не ображайся, потім тобі поверну. Добре?” Що? Ні, це не побачення. Звичайна ділова зустріч. Потім тобі розповім. Як мій коханий?. Галю , ну по-перше, ми з ним знайомі всього 3 місяці, по друге, на мою думку, ми не підходимо один одному по гороскопу, ми різні. Все, до зустрічі.”
-Галю, Галю, вибач, але не можу я тобі розповісти про все що трапилося. Як і не можу забути. Вибач.
Присідаю на ліжко і знову сум огортає мене.
-Як ти міг?. Пробачити, забути, закрити очі і повернутися? Тільки один дзвінок. Ні!
-Господи, я чисто забула. У мене ж співбесіда по роботі. Може повезе. Так, аналізуємо:
-Плаття є, босоніжки також .Біжутерія. Що ж нам вибрати?
-А може ми шановна пані спочатку зуби почистимо, душ приймемо, ліжко застелимо.
-Згідна, згідна. Не шуми, моє чарівне, миле, кохане “Я”. Люблю, цілую ,обнімаю і літаю, літаю разом із тобою у чудовому, рожевому сні. Навіть знаю що ти хочеш сказати мені:
-Дивись не гепнись, а то боляче буде. Вгадала?
І все таки я дякую, щиро дякую долі за такі моменти. Яке щастя відчувати себе щасливою.
Далі буде…
ID:
502359
Рубрика: Проза
дата надходження: 31.05.2014 13:58:07
© дата внесення змiн: 11.10.2014 13:53:59
автор: Тамара Піддубна
Вкажіть причину вашої скарги
|
