Пече! Щемить! Кажу, бо боляче мовчати.
У прірві місця тьма,
Та нам туди не варто!
Руйнація ідей, світогляду, бажання,
І мрій нема вперед –
Хвилина, як остання.
Вчорашніх планів, дум не лишилось і сліду.
Бандитський черевик
Приніс з собою біди.
Ми впевнені були: війна нас оминає!
І буде так завжди!
Назад час не вертає...
Знов вибухи гримлять так близько, що далеко
Хочеться втекти.
Неси мене, лелеко,
У тихій шепіт трав, у спокій днів вчорашніх...
Тепер не те, що в бій –
Із дому вийти страшно.
Коли летить снаряд - не відаєш від кого.
І поміж двох вогнів
Як відшукати свого?
Де компас віднайти, який на спокій вкаже.
Дорогу хто з пітьми
У чистий світ покаже?
Ми творим новий день. А що сьогодні буде?
Чи вирвемось вперед?
Чи знов загинуть люди?!
Чи серед тих імен, які щодня читають,
Пускаючи сльозу,
Ще й мого не згадають...
Сумую з Вами. Серце рветься, коли чую, що люди гинуть що руйнується житло, підприємства. Навіщо все це? Дай Бог, щоб весь цей жах скінчився якнайскоріше.
Серафима Пант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Немає нічого страшніше смерті, адже все інше можна якось змінити.
