Розправ плечi, Україно, повернися спиною,
До тих катiв, котрi душу твою розтерзали.
Покажи себе, Вкраїно, неопалимою-купиною,
Скори тих, котрi руки тобi мотузками зв'язали.
Хай прольються їх сльози на усi тi могили,
Тих людей, котрi стали героями України,
Котрi стали за волю країни, бо нема бiльше сили,
Нема бiльше сили терпiти, бачити лиш руїни.
Та не боюсь я вогню, не боюсь я i пекла,
Я бачила вiйну, де брат вбиває брата.
Де люди України встрягали в боротьбу запеклу,
В ту боротьбу, що звалася розплата.
Хто намагався зупинити безлад,
Став символом надii, героїзму.
Та показав усьому свiту силу барикад,
Страшний, кровавий приклад реалiзму.
Та показали - українцi не горять,
Горять лиш шини, мерзеннi БТРи.
Тепер повсюди й жовто-синi стяги майорять,
Тому скажiть, якi з нас мародери?