|
Ще вчора матінка раділа,
Нарешті син її женився,
А нині край могили сіла,
На неї син вже не дивився.
Закриті очі, кров по скроні,
Глибокі рани, тіло мертве,
Ідуть до сина посторонні,
За них віддав безсмертну жертву.
Дружина швидко овдовіла,
Дитя під серцем затремтіло,
Весіллям тиждень пораділа,
Як тут пропала щастя сила.
Оркестр, хор не заспівають,
Несуть синочка, люди плачуть,
Нікого в матері немає,
Окрім невістки, люди бачать...
Несуть вінки та співчувають,
Але ніщо вже не поможе,
Синів жорстоко убивають,
За що? Скажи, Всевишній Боже!
І плаче небо, гаснуть зорі,
У сон приходить син, ридає,
Нестерпний біль всю душу оре,
Душа тим болем ще страждає.
І вже не знатиме спочинку,
І це заради перемоги...
"Молись, матусю і без спинку,
Проси у Божечки дороги,
Щоб гріх пробачив, за страждання,
Я мусив вбити задля волі,
Та смерть - пітьма й розчарування,
Гілки в Саду є чорні й голі..."
Дрібним дощем ридає небо,
На гілці пташка не співає,
"Не плач матусенько, не треба,
Мені це душу роздирає.
І не клени на мого вбивцю,
І не шукай дарма ти правди,
Її віднесла вдаль водиця,
І тихо підросли блавати."
Увись два стяги підійнялись,
Червоно-чорний, синьо-жовтий,
У бій йдуть далі, щоб не здатись,
І будуть йди до бою доти,
Аж поки ворог не загине...
Невже немає в світі того,
Хто без вендети в мир полине?...
Кого спитатися?...нікого...
23.7.2014
ID:
513671
Рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата надходження: 26.07.2014 15:10:51
© дата внесення змiн: 26.07.2014 15:22:14
автор: Назарій Андрійчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
