Небо тихо вкриває зіркова імла,
Навіть сонце в обіймах у сивої ночі,
І блакить, що весь день дивовижно цвіла,
Закриває свої сині й стомленні очі.
Гомонять ще міста, хто б їм сон постеріг?
Бо вже вітер не грає на скрипці у травах,
Срібний місяць зійшов у безмежжі доріг,
Сни сплітає для світу яскрава заграва...
Будуть снитись діброви, поля і стежки,
Рідний дім, що буває далеко від серця,
Всі оті, ким наповнені наші думки,
І чий образ із пам'яті зовсім не стерся.
Будуть зорі тонути у хвилях Дніпра,
Кришталеві планети на небі всміхатись,
І весь час, що буває, на мить завмира,
Буде знову і знову до нас повертатись.
Коли ніч накриває і тиша стоїть,
І усе, ніби вічності спомин єдиний,
Будуть снитись портрети минулих століть,
Візерунком і люди, і весни, і зими.
Будуть снитись діброви, поля і стежки,
Рідний дім, що буває далеко від серця,
Всі оті, ким наповнені наші думки,
І чий образ із пам'яті зовсім не стерся.
ID:
516078
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 07.08.2014 12:56:17
© дата внесення змiн: 07.08.2014 12:56:17
автор: Невідомська Вікторія
Вкажіть причину вашої скарги
|
