Самотня і німа – іржавію в сараї.
Оточують мене замшілі речі.
Немає їм кінця, не буде краю.
І день, як ніч, а ранок – вечір.
У темряві густій жевріє спогад.
Побач його під шаром пилу.
Липко й волого – відчуй тривогу.
Когось, колись, чомусь убили.
З тих пір не сплю – рахую роки.
Вони мене також не пощадили.
Живий був поки лунали кроки.
Чому? За що в горах убили?
Рушниці і ножі, чорні пістолети –
Це те, що може вбити чоловіка.
Розстріляні поети і сумні сонети –
Гріхи та надбання старого віку.
В руках у зрадника – керує мною.
В полоні його пальців я безсила.
Повернись спиною, стань вербою,
Відлети мов птаха легкокрила.
Як погляд цей витримувати можна?
Спокійний погляд сильної людини.
Тремтить тривожно травинка кожна.
Такі, як він, вмирають молодими.
Такі, як він, прагнуть жити чесно.
Поезія для них – Любов і Мужність.
І, безтілесні, вони воскреснуть,
Коли їм кулями розірве груди.
Справжня поезія – це іще і Жертва.
Їй віддасть всі найкращі роки,
А коли за Неї вирішить померти,
Не знайдуть могилу Федеріко Лорки.
18 серпня 1939 року франкісти заарештували Федеріко Гарсіа Лорку, а наступного дня розстріляли в горах як республіканця. Також існує версія, що поет пропав без вісти. Його останки так і не були знайдені в жодній з 19-ти братських могил. Міфотворці стверджують, що пораненого Лорку таємно перевезли до Аргентини, але він вже не пам’ятав ані свого імені, ані минулого.
«Справжня поезія – це любов, мужність і жертва...»
Федеріко Гарсіа Лорка
. подивіться тільки уважно на ритм, чи не збивається? і бракує кілька розділових знаків.
