Я тебе чекаю кілька тижнів.
Ти, чомусь, не хочеш все іти.
Весь світ у моїх очах пломенів.
Але від чого я не зміг знайти.
А я тебе щодня весь час чекаю.
Якщо надумаєш, попрошу я, прийди.
У тебе завжди справи. Це я знаю.
На мить одну, на хвильку час знайди.
Завжди, чомусь, дивлюся я на небо.
Можливо хочу там тебе знайти.
Не говори, що це наївно й грубо,
Та я боюся дуже сильно самоти.
Чому не йдеш?.. Чекати вже набридло!
Вже другий день, із самотою я на «ти»!
Ти випробовуєш мене? Ще не набридло!?.
У божевільні, хочеш ти мене знайти?..
Чекаю я. Прийди хоч на хвилинку.
Разом поплачемо і стане веселіш.
Ми не одну разом проводили годинку.
Від плачу разом, ти ставав добріш.
Люблю на тебе я дивитись з-за вікна
І під тобою дуже голосно сміятись.
І в той момент, коли душа сумна
І серце плаче, долі посміхатись.
«Прийди до мене дощику на мить»
Кричу щодня, а ти мене не чуєш.
Та чув сьогодні, в небесах гримить,
Це, так як завжди, ти чомусь бунтуєш.
Нарешті… Дощику чому ти забаривсь?
Чекав на тебе, завжди тебе кликав..
«Та ти, признаюсь чесно, запізнивсь»
Сказав я в голос це – і дощ заплакав...
