Солдатику, чи спиш?
Зросили небо зорі…
І мерехтять собі
у темній далині.
Сьогодні через них
з тобою поговорим:
я тут коло вікна,
а ти - десь на війні…
Тут все, як ти лишив.
Осінній звичний клопіт,
лоскоче ніздрі дим,
картоплі повен віз…
У тебе теж вогонь,
та інший з нього попіл…
І дим його чудний
пекучий аж до сліз…
Тут знов цвіте каштан,
так дивно, уявляєш?
Яка ж бо в нім жага
нестримна до життя!..
У тебе також є -
грудьми бо затуляєш
цей світ такий хиткий
від кроку в небуття…
У нас пройшла гроза…
осіння і без грому,
лиш блискавки стрімкі
шугали вдалині...
Солдатику, скоріш
живим вертай додому…
А поки… тиха ніч
хай горне в мирнім сні.
Читала цей зворушливий вірш на ФБ - дуже емоційно сильно і душевно написано! Зараз наші відважні хлопці потребують такої теплої підтримки і віри в їхню перемогу.
Адель Станіславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталочко. Так, їм дуже і дуже потрібна підтримка. Вони мають знати, що не самі, що за них моляться і їх чекають.
Зараз наші відважні хлопці потребують такої теплої підтримки і віри в їхню перемогу. 
