Спогади
В полоні дум прогулююсь Майданом,
Снує народ – співає, гомонить…
Тут ще недавно била кров фонтаном,
Шептав юнак: „Матусю, хочу жить…“
Німа бруківка зцілиться й розкаже,
На ній стогнало зранене дівча,
Бабахкав снайпер у кровавій ражі,
Хрипів дідусь, волав: „Врача! Врача!“
Тут батько впав безсило на коліна,
Як голосив! Все Господа благав,
Аби не брав зі світу його сина…
А Бог не чув, не бачив і мовчав…
Немов мурахи, в пеленах бабусі,
Тягнули до повстанців камені,
Я, круглий грішник, мислено молюся…
Щоб недруг спопелився на вогні…
А навкруги твердині-загороди,
Палають шини, все втопилось в млі,
Зі сцени галасують до народу,
Бурлить Майдан в пекельному котлі…
Гуляю по Майдану рано-вранці,
Якась гіркота всілася в мені -
З’являються герої-самозванці,
Що грілися в той час на черені…
Пройдуть віки і правду, як сказання,
Я знаю, внукам розповість дідусь…
Звитяжцям заспіває птаха рання…
За Україну я молюсь… Молюсь…
29 жовтня 2014 року
