***
Можна не чути холоду. Не відчувати болю.
Можна не зріти сущого - бавитися вогнем...
Та як загасити серце, що попеклося знову?
І як спромогтись не чути крики його, і щем?
Скільки на раз безсилля! Скільки зараз безраддя!
Осінь уже відбула. І налітає сніг.
Може, зима зрятує? Може, її всевладдя -
У заметілях вперті скорювати вогні?
Смуток рахує кроки. І ні при чім годинник.
І ні до чого вікна... Доля - і та свята!
Можна виною тліти, будучи безневинним.
Чисте життя писати, змарюючи літа...
Та скоро зима. Нарешті! Може, і справді зможе
У біло-пребілу барву зафарбувати ніч.
І знов заквітують рожі, на миротвор*я схожі,
У серці непогамовнім. В серці... і на вікні...
(27.11.14)
Дорога Лесю! Щоб не перетворювати листування у "нескінченний обмін" приємностями, відповім тут. Сьогодні мала втіху чути цей гарний вірш у "авторському виконанні", від чого перечитування справляє ефект "зустрічі із хорошим другом"
Сподіваємося на краще, особливо, у передріздвяний час... Може Господь проявить до нас милосердя і врятує Україну, покаравши наших підступних ворогів... Дай Боже! Щемний і проникливий вірш!
