Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Марко Кайдаш: Теркін на тім світі… О. Твардовський. (переклад з російської) . Частина 2. - ВІРШ

logo
Марко Кайдаш: Теркін на тім світі… О. Твардовський. (переклад з російської) . Частина 2. - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Теркін на тім світі… О. Твардовський. (переклад з російської) . Частина 2.

                            Частина 2.

          …Чіткість ліній і дистанцій,
          Інтервалів частота…
          А ось відділ громадянський:
          Тут вже виправка не та...

          Різнобій цей всім відомий –
          Без реєстру – чин, вага:
          Де – чужий, а де – знайомий,
          Де – дівча, а де – карга...

          Хто з путівкою профкому,
          Хто взяв свічку і хреста.
          Бачиш, в розкладі такому
          Зовсім інша висота.

Теркін трохи розгубився.
Та спокійним був співбрат.
„Як це я отут з’явився,
Де пропав мій автомат?..”

          І згадав, як з другом-братом
          Був в музеї до війни.
          Час якийсь таки потратив
          Під началом старшини.

Не піти була нагода, –
Гра не варта була свіч, –
Вихідного було шкода...
Але тут, то інша річ.

          Все, що є – в найкращім стані,
          Навіть ходять без чобіт.
          Ех, шкода, ці розвід-дані
          Той не знає, кому слід...

Видно, спокою немає
І веселощів катма:
Доміно юрба ганяє
Біля кожного вікна.

          Грають мовчки. Принагідно
          Матом вибухне вся рать.
          Розмовляти не потрібно.
          Головне – шахраювать.

Сум навколо... давні смути
Десь поглинула пітьма.
Б’ють щосили – і не чути.
Курять – кіптяви нема.

          …Браття й сестри, вибачайте,
          Що повчати гріх беру – 
          За життя – часу не гайте
          На сумну, скорботну гру.

Гра, можливо, динамічна,
Але киньте „забивать”.
Є на це відпустка вічна,
Щоб належне грі віддать...

          ...Далі йдуть, тієї ж миті, –
          Ніби знак не на добро, –
          Засідає на тім світі
          Потойбічне парт-бюро.

Хто активний і крикливий –
Тут безсилі побороть
Смак засідань особливий,
Що колись їм в’ївся в плоть.

          Відпочинку їм не треба,
          Дайте їм проблем і драм.
          Що для них земля і небо!
          Стіни й стеля – для них храм.

Спека, холод небезпечний –
Це для них найкращий час.
Тут цілком для них доречний
Часу вільного запас. 

          Ось, в поставі натуральна,
          Постать в гніві затряслась.
          Справа, видно, персональна –
          Найсолодша в світі страсть.

Тут ні усмішки, ні жарту,
Для скорботи штучний тон.
Ставлять все життя на карту.
Тобто, смерть. Чи вічний сон.

          А слова неначе воду
          Розливає краснобай.
          Його чуєш – нагороду
          Тут, одразу і чіпляй.

Цього типа я сильніше,
Якщо зможу, розкручу.
І розкрию його глибше,
І рентгеном просвічу.

          Разом мізки йому вправлю,
          Чи кілу в його паху.
          Під кінець на вид поставляю
          Наче півня на даху.

Він не просто тут панує,
Ще й концерти видає:
Сам собі телефонує,
Сам на відповідь стає.

          При своїй же секретарці
          Похвалу собі снує:
          Перед ним, мовляв, ми старці –
          Хвалить він в собі своє...

І потрапивши в тональність,
Раптом голос він змінив.
Демонструючи лояльність – 
Співрозмовника простив.

          Понад міру весь у владі,
          Він нисходить до простих.
          Лише примха на заваді
          Може стати ігор тих.

Та покинемо боввана –
Хай би він був запаливсь! –
Гляньмо, ось проект романа
Члени розсудить зійшлись.

          Членам цим уже відомо,
          Що повинно в творі буть...
          Які висновки свідомо
          Читачі в кінці знайдуть.

В кожнім томі члени Спілки
Бачать безліч помилок.
Ні, щоб випити горілки
І – додому, до жінок.

          Кандидат над-потойбічних
          Чи-то доктор прах-наук
          Звузив кількість тем одвічних,
          Зсунув вісь душевних мук.

Якщо напрямок в порядку,
Друкувати будуть твір.
Кожен член свою цитатку
Прагне втиснути в набір.

          Ці цитати автор пише,
          На звичайну нитку ниже.
          І вплітає в плин думок
          Сотні мертвих сторінок.

          …Теркін з другом від картинки
          До картинки йдуть і йдуть.
          Чують – виступ без зупинки.
          Хто і що – не розберуть.

Підійшли – якийсь новатор?..
Ось і напис від руки:
„Полум’яний це оратор”.
Зрозуміло. Є такі.

          Він, з мочавкою у роті
          Із трибун завжди гука.
          Бо навчився цій роботі
          У партшколі при ЦК.

Йому пишуть все, що треба,
А виходить – ніби сам.
Коли КРУ, як грім із неба –
Все оте не він писав.

          Але є тут починання, –
          Всі погоджуються з ним, –
          Довгі, без кінця, читання
          Роблять вічний сон міцним.

Вічний сон... Закон природи.
Для думок – пітьма підстав.
І свого екскурсовода
Теркін знову запитав:

– А яка тут є робота?
Наш той світ не на війні?
Так чи сяк, якась турбота
Буть повинна... – Зовсім, ні.

          Є, звичайно, тут притика.
          Устрій заздрість виклика.
          Кількість люду в нас велика,
          Кожен – за керівника.

– Як це так – без виробництва? –
Теркін знову пристає, –
І щоб тільки керівництво!..
– Ні, ще облік у нас є...

Бачиш, брате, суть питання
Тут проста для простаків.
Скрізь небачене зростання
Без заводів і токів.

Нам би все це заважало –
Сталь, руда, зерно, вода...
– Ах, он як! Аж серце стало.
Дійсно, все це – юринда!

Схоже це, – якщо цікавить, –
На „швидку”, яка десь є –
Сама ріже, сама чавить,
Сама ліки продає...

          – Жарти в тебе ще дитячі.
          Заховай їх у собі...
          – Які жарти тут, юначе?
          Вже добу я у журбі.

          Не хотів би заважати,
          Але ноги так болять!
          Хоча б трохи полежати,
          Бо забув, як люди сплять.

– Ти чудний, а ще – занудний.
Зрозумій простий закон:
Ти вже спиш і безпробудний
Зараз ти вкушаєш сон.

Покидай всі звички тіла!
Ліжко, постіль – теж забудь.
– А скажи мені до діла –
Відділів держава ціла
І начальство – як живуть?

Глянув в очі той похмуро
І зітхнув: – Дурненький ти...
– А чому?
                 – Номенклатура!.. –
І закрилися роти.

          Наче хтось мішком гороху
          Приголомшив їх з-за рогу.

Через деяку все ж мить
Повернули тему:
– Ну, а що як вкоротить
Трохи цю Систему?

Небагато, але так,
Щоб по розрахунку...
– Ти на вигадки мастак
Вищого ґатунку.

Кадри наші серед лож
І у арт-богемі.
Тобто, наші є також
І в чужій Системі.

Тут, щоб дещо зрозуміть
Жартів ще не досить.
Мережа та її Сіть
Загрібають й косять.

А помимо мережі,
Що межі не знає,
Скільки в Органах, скажи?
– Кількість там зростає...

          – Та по різних тих Столах
          Список підопічних...
          В Комітетах – альманах
          Реформацій вічних.

          Скільки тут велось дебатів –
          Матимемо мову.
          На вкорочення цих штатів
          Штат потрібен знову...

          Неможливо все спростить,
          А згодом – поліпшить.
          Бачиш, нам щоб скоротить –
          Спершу треба збільшить.

Теркін знову до дружка
Каже обережно:
– Сумна доля – нелегка.
Це – беззастережно.

Спокій тут, куди не йди,
Потрапляє в очі.
Ніч, то ніч, а вдень – куди?..
– Тут – ні дня, ні ночі!

Нема літа і зими,
Ночівок в наметі.
– Так це схоже, що всі ми
На чужій планеті!

          – Брате, ні! Це не секрет, –
          Будьмо послідовні, –
          Ми – за межами планет
          І світів всих – зовні.

          Дислокація така...
          Ясно? – Як не знати!
          А там... місяць і ріка...
          І рідні пенати...

          Пам’ятаю, запасний
          Полк. А холод, хуга...
          Але й там, коли живий –
          Жевріє потуга.

– Ти хутчіше-но звикай.
Звичка – час калимний.
Адже тут – оклад і пай,
І тютюн бездимний.

          Теркін чує, як живий –
          Певно, все ж, годують!
          – А тутешній пай який?
          Норму як рахують?

– Особливо. Поясню.
Це нас всіх єднає.
Все, що хочеш – є в меню,
А в житті – немає.

– Ах, ось так! – зітхнув солдат
На слова змістовні. 
– А точніше – і оклад,
І пайок – умовні.

Нам усим – тобі, мені...
Збитки лиш рахують.
– Наче так, як трудодні?
– Всі тут так міркують...

Все по формулі простій –
Підпис – і ти вільний.
– Не життя це, брате мій!
– Світ цей – замогильний.

Що життя? То – дивина.
Як космічні дири.
Спокій є, життя – нема.
Два і два – чотири.

          Друг на цих словах замовк,
          Наче воду в ступі стовк.

Пройшли друзі стороною,
Де новий квартал зростав.
Хто це в царстві супокою
Перед вічністю постав?..

          – Зацікавився, кмітливий?..
          – Відкриваю ці світи.
          – Відділ наш там. Особливий.
          Його краще обійти.

          Бути гостем випадковим
          Не стрімись. І не шкода.
          Ні цивільним, ні військовим
          Відділ не доповіда.

          І пішли, бо – Особливий!
          Наче в роті були сливи.

***    Там рядами за курган
          Йшли у даль незриму
          Колима і Магадан,
          Воркута з Наримом.

          У минуле їм іти
          Доля наказала.
          Область горя й мерзлоти
          В вічність їх списала.

          Люди мерли, як святі.
          Більшість з них не знали
          Особливої статті
          Яку відбували...

          За яких таких умов, –
          Розберись, науко, –
          Ні оркестрів, ні промов.
          Розстріл... і – ні звука.

О, пам’яте! Дні пам’яті гіркі...
Твої зарубки в серці – на віки!

          *   *   *

– Хто ж у світі потойбічнім
Особист, що править вічним?

          – Той, хто нас по цих світах
          Гнав щодня юрбою.
          Із ім’ям цим на вустах
          Вмер ти під-час бою.

          Не пригадуєш про ці
          Чорні плями, службо?
          Що з гранатою в руці,
          Ти кричав? А ну ж бо!..

– Не для друку заклик мій,  
Воїна-солдата, –
У бою, – на то він бій, –
Загинаєш мата.

Бо беруть свої права, –
Ніби атакують, –
Більш, ніж інші, ті слова,
Які не друкують...

          Поруч друзі далі йдуть
          Під важким склепінням.
          І думки свої снують,
          Наче павутиння.

– Що, народ тут несміливий,
Чи холоднокровний?
Чому відділ Особливий
Підкорив Верховний?..

          – Він – глава, отець новий.
          Сам, як цар, керує.
          – Але він іще живий!
          – Тільки декларує...

          Для живих нема рідніш.
          Він – закон і прапор.
          В царстві мертвих, як раніш –
          Батько-імператор.

          Зірка щастя на землі,
          Повелитель з неба!
          Склеп пристойний у Кремлі
          Влаштував для себе.

          Ти – в країні забуття.
          Він – живими править.
          І собі ще за життя
          Монументи ставить...

Теркін піт на лобі втер, –
Знов спекотно дуже, –
Та від слів, що чув тепер,
Холод вразив душу.

          І радіє голова
          Вже з цієї миті,
          Що почула ці слова
          Хоча б на тім світі!..

Хай віки собі ідуть.
Лихо – щоб забулось.
Легко вже сміливим буть,
Коли все минулось.

Мов сталевий той хребет 
Владі наростили...
– Теркін, знаєш, що тебе
Теж нагородили?..

          Ти – сюди з передової,
          Орден також – за тобою.

Ти потрапив в серпантини,
Де блукав і я в свій час.
Тут до мертвої людини
Піклування – вищий клас!

Доповівся – і нагода
Свій отримати привіт.
– Краще, щоб і нагорода,
І життя, і білий світ...

Як до милої своєї,
Через хащі і рови, –
Я б погодився за нею
Пішки йти аж до Москви!

Та гаразд! Була робота.
Не згадаю всих доріг
У снігах, пісках, болотах,
Де проповз, пройшов, пробіг...

Інша справа – мимоходом
Ще побачити Москву.
Головне – з живим народом
Теж радіти, що живу...

Рік чи десять в своїй хижці,
Серед свого надбання,
Я чекав би вдвічі нижчі
Нагороди й визнання...

Якщо скажуть мені: – Рано...
І бракує ще заслуг, –
Перейматись я не стану.
Я такий, твій щирий друг.

Я до почестей байдужий.
Честь – то праведність бійця.
– Ну, розчулився, мій друже.
Тобі орден – до лиця.

          Як не є, а груди мліють,
          Коли з орденом ідеш...
          – В мене ноги вже німіють.
          Відчуття – ось-ось впадеш.

– Зрозуміле нетерпіння.
Але зваж – що там зима.
На фронтах важкі боріння.
Зайвих місць у нас нема.

Ти, мій брате, не печалься,
Я порядок наведу.
В замогильного начальства
Я, як кажуть, на виду.

Ми притулимось де-небудь.
Ти смієшся? – Ні, чого?
Без знайомих і на небі
Теж, я бачу, не того...

          – Я живу і не сумую.
          Бо полишив боротьбу.
          А тепер тебе здивую –
          Подивитись пропоную
          В нашу стерео-трубу.

– Як потрапило це диво,
Для яких таких задач?
– Тільки для свого актива
Є секретний спец-постач...

Тут не бій іде всесвітній,
А всесвітній перелом.
Постає той світ сусідній
За прозорим гарним склом.

В чіткій формі відображень,
На питання є одвіт.
Ти побачиш в світлі вражень,
Як гниє у них той світ.

В них ще краще, ніж в музеї,
Де нове знайдеш щодня.
І такі тут є мамзелі –
Справжня Євина рідня...

          Витримка, мабуть, безкровна,
          Тут була, як благодать...
          – Але все ж таки умовна
          Ця жіноча хтива стать?..

          Глянув друг на нього скоса,
          Наче півень в жменю проса.

–  Що умовна, то це так.
Всі це мають знати.
Але я тут не простак.
Маю щось сказати.

Я підозрював не раз,
Та мовчав, зізнаюсь.
Чи умовний серед нас
Той, з ким я тиняюсь?

Подивлюсь – і не дарма, –
Ти весь час бурмочеш:
Пити, спати... Крадькома
Про дівчат торочиш...

          – Закурити! – капшука
          Витяг підсвідомо.
          Звісно, справа нелегка
          Жить на світі тому.

І в кишенях із кутків,
З закутків підкладки
Тютюн з крихтами жуків
Позсипав до шапки.

          Вдихнув диму ще живого,
          Ще земного, фронтового
          І надійного, без зради,
          Коли сам, а треба ради...

          Він один в жнива воєнні,
          В тихі дні благословенні
          Повертав нас до надій,
          До родин в країні мрій.

          Дехто згадував дружин –
          Злих, як кажуть, без причин,
          Що за всіх є найдорожча, –
          Хай гарніша чи молодша.
          (Жінки гарні – як ляльки
          Чи дешеві цигарки...).

...Пригощаються навзаєм
Кожен власним тютюном.
Цигарковий дим щезає,
Як серпанок за вікном.

          Теркін справжній дегустатор.
          Раз смикнув, а згодом – два.
          І сказав екзаменатор:
          – Це справжнісінька трава!..

          А ось наш. Зроби затяжку.
          Друг закашлявся: – Відвик...
          Дійсно, справді мертвим важко
          Там, де легко для живих...

– Знаєш, хоча звідти вибув, –
Навіть в замогильнім сні, –
Те, що я не з’їв, не випив,
Сниться в моїх снах мені.

Не добрав, шкода та й годі,
Склянку там і там, дивись.
А наїдків!.. У народі
Кажуть так – хоч завались.

За Угрою, у землянці,
Тільки сів, а тут – „в ружжо!”
Все залишив в повній банці,
Всю розраду для кишок...

Пам’ятаю білоруску...
Я не з’їв куліш свинний.
Правда, ми ловили гуску
В клуні, де куток сінний...

Гарна гуска... сам і винен,
Бо прогаяв якийсь час...
І того не вполовинив,
Що до крихти з’їв би враз.

Головне таки – здоров’я.
Дні важкі за днями йдуть.
Кажуть люди з Приазов’я –
На тім світі не дадуть...

          Друг віддав йому торбинку
          І сказав: – Одну хвилинку!..

Вибух грізний десь загув
І потряс терени.
Світ освітлений мигнув,
Заревли сирени.

          Від виття, що жах несе,
          Піднялось волосся.
          Незабаром стихло все.
          – Що це відбулося?..

– Серенада з КПП.
Це – не таємниця.
Не секрет – у нас НП.
Ось і вся різниця.

На контролі постовий,
Видно, помилився.
Там дізнались, що живий
З мертвими прибився.

А щоб справу враз спростить, –
Непросте завдання, –
Віднайти і розмістить
В залі для чекання.

Там зачинять на замки,
Щоб було негласно.
Затим... дбають парубки...
І вивозять...
                    – Ясно...

– Я по-дружньому скажу,
Якщо хочеш знати.
Тобі добре прислужу.
Впевнений будь, брате.

Про твою нудьгу, прости, –
Дружба – то є дружба, –
Мушу я доповісти...
– Ясно...
               – Бачиш – служба...

Тут, що-небудь, і – під суд.
З місця, і сьогодні.
– Ти боїшся тих паскуд
З чорної безодні?..

          – Ти мені, як рідний брат.
          Правда – в твоїм жарті.
          Нема фронту, є штафбат.
          Органи – на варті.

          Але виходу нема.
          Не корч з себе жертви.
          Ходиш-бродиш, як чума
          В тихім царстві мертвих.

          Тут найкращі відчуття –
          Вічний спокій, слава...
          Чим приваблює життя?
          – В звичці, бачиш, справа...

– Ти від звичок відвикай,
Я тебе благаю.
У живих там, скажеш, рай?
– Далеко до раю...

          – То ж бо!
                            – То ж бо, та не те.
          – Але ж ти упертий.
          Я покличу медсестер –
          Допоможуть вмерти.

          – Я не хочу!
                               – Цим гріхом
          Володіть замало.
          Щоб зворотнім йти шляхом,
          Треба хліб і сало.

          – Але я, мабуть, живий
          Бо душа ще рветься в бій.
          
          Ще прийде той час – 
                                              травою
          Десь у світі прорости.
          Та з людиною живою
          Хочу мову я вести.

Якщо день прийде успішний,
Тиловий чи фронтовий,
Він од вічности миліший.
Я щасливий, бо живий.

Вже розтанули вагання.
Смисл – у суєті земній.
Хочу, щоб новим завданням
Надихнувся Автор мій.

Хай зі слів моїх, як слід,
Віддзеркалить весь той світ.
І правдиво. А злукавить,
Для наочности співставить –
Не біда. То – вірний хід.

Правду шанс є змалювати,
Що панує, як жива.
Задки мчать у бій гармати –
Дійсно правильні слова.

Так що з мене досить, друже,
Не прийшов ще час сумний.
– Подивлюсь – розумний дуже.
– А що, скажеш, я – дурний?..

Доля всих нас волочила,
Щоб надати свій вінець.
Влада Рад всього навчила.
Нам без розуму – кінець.

На ходу всих лаштувала,
Хто навчатися умів.
Особливо не чекала
Хто порад не розумів.

І тепер всі тин городять,
Щоб де-інде не блукать.
Нині всі розумні ходять.
Дурнів – треба пошукать.

          – Що шукати? Дурнів ситих
          Тут бездонна є діжа.
          Має справжніх і набитих
          Вся Система й Мережа.

– І цей надлишок покірно
Розповсюджують куди?
– Без проблем і планомірно
Співпрацюємо завжди.

Ми вивчаєм досконало –
Як виносить їх земля...
І цим ділом досить вдало
Главк столичний заправля.

Дурням всим перетасовку
Він вчиняє на постах.
Посилає на низовку,
Щоб плодилися в містах.

Тих –туди, а інших – звідти.
Безліч маємо ідей.
– І які привозять звіти?
– Дивлячись, яких людей...

Наполегливі є ґуру,
Ледве клигають, а вчать.
Доручають їм цензуру.
Їм зарплата, всі – мовчать.

Тільки так. Для них, тим паче,
Це – останнє заняття...
Ну, як вирішив, вояче?
– Моє рішення – життя!

          – Але звідки допомога,
          Коли мертвий весь вантаж?..
          В один бік веде дорога.
          Ти це все ретельно зваж.

Люди – в цей бік, ти – в зворотній.
Зрозумій, на чому? Як?..
– Повні йдуть напередодні,
Але звідси – порожняк!

          – Тут квитків нема, посадки,
          Нема шляху „догори”.
          – Але ти не маєш гадки –
          Є підніжки, бампери.

Хіба сили бракувало, –
Ти забув у вічнім сні, –
Як у наступі, бувало,
Ми тримались на броні?..

          – Важко, Теркін, на границі.
          Щонайлегший шлях – сюди.
          – Важко? Що це за дурниці?
          Важко рибку із води...

Для живих, а не для мертвих,
Є майданчик гальмівний.
Вищий клас – в штанах потертих
Світ полишити сумний!

Кинь і ти цю префектуру.
Ми ж з тобою, як брати.
– А таку ж номенклатуру
Там я зможу ще знайти?..

          Я займаю в потойбіччі
          Не останню із посад.
          А в якому п’ятиріччі
          Буде там така краса?

Раптом гуркіт потряс стелю.
Теркін глянув на дружка...
Несподівано з тунелю
Вибіг склад порожняка.

          Вмить від гуркоту і гулу
          Зник розмови кожен звук...
          
          Ох, як поручня смикнуло
          Із живих солдатських рук!

Біль, як струм, у м’язи в’ївся.
Біль потужний, вогняний.
Але Теркін завалився
На майданчик гальмівний.

Якась доля переваги –
І боєць вхопивсь за шпиль...
З вітром щастя і наснаги
Крізь тунель летить Василь!

І почув від командирів
Митних і військових влад:
„Вантажу чи пасажирів
Не везе рухомий склад...”

          Так в критичному випадку
          Порожняк напругу зняв.
          На прощання чи на згадку
          Теркін руку підійняв.

Я, мовляв, ваш світ чисельний
Бачив в капцях, у труні.
Світ життя хоча й пекельний,
Але він живе в мені.

          Теркін думав – перемога!
          Через смуги захисні
          Догори вела дорога.
          Ось вже сонце!.. Але – ні!

Ледь зімкнув від втоми очі, –
Наче сон – пропало все.
Сам стоїть десь серед ночі,
Ні дороги, ні шосе...

          Без квитка! Усі зусилля
          Втома наче відняла.
          І дорога з замогилля
          Манівцями повела.

Пошукав в пітьмі руками,
Щоб напомацки іти.
І пішло усе кругами,
Всі змішалися світи...

          Тут і пам’ять, і свідомість.
          Час, що є і був колись.
          Вся війна і зим суворість,
          Літня спека й кров злились...

Тут руїн гарячий щебінь
Вибух в груди посилав.
І вогні палали в небі,
І Чумацький Шлях палав.

          Тут вали, завали, кручі,
          Крики ще живих калік...
          І пісок сухий, сипучий
          Із-під ніг безсилих тік.

І по шкірі голій – холод
Дер, як рашпіль вогняний.
Спрага вічна, вічний голод
В вічнім хаосі війни...

          Та, жевріюча свідомість,
          Відчувала пульс життя.
          Вдих і видих... і натомість
          Дивне світле почуття.

Біль важкий і безупинний
Сили в безвість розсівав.
Втоми поклик щохвилинний
Колискової співав.

          Та вела, вела солдата
          Сила, на життя багата,
          І заступниця всих днів –
          Днів для буднів і для свята.
          Сила, названа без слів...

Смерть літала чорним круком,
Та тривала боротьба.
Йшов кінець кривавим мукам,
Час життя у серці стукав –
Теркін сперся до стовпа...

Це – кордон, а там – застава.
І жердина ділить шлях.
Тут повітря кращим стало
І кістлява Смерть пропала
У засніжених полях...

          Ось вже вдома, тільки б ноги
          Перекинути і – край.
          Сил забракло... Допомоги
          Жде солдат в кінці дороги...
          Крапка, Теркін. Помирай!..

Але тут, ось так померти
На кордоні двох світів?
На тім світі, в позі жертви
Жалкувати, що до смертних
Не дійшов, хоча хотів?..

          Так буває і у звичній,
          Стрімкій сутолоці днів –
          Все втрачаєш в битві вічній –
          І себе, і ворогів...

Все дарма – ну, хто б змирився –
Стільки мук, надій доріг...
Був би Бог – то помолився,
А нема – хто б допоміг?..

          Судний час – це час нестерпний.
          Час випробувань важкий.
          Хто нам скаже – які жертви
          Смерть збирає в світі мертвих?
          Хто торує там стежки?..

          Смерть пасе нас непомітно,
          Непідкупна і стара...

          Автор радісно й привітно
          Каже нам: – Прийшла пора –
          В світ живих, в якому нині
          Служать Право і Закон...

          – Дивний факт у медицині, –
          Чує Теркін, мов крізь сон...

Роздивися – наче в хаті.
Постіль свіжа, стіл, поріг...
І стоїть над ним в халаті
Справжній лікар біля ніг.

І хоча зітхнути вільно,
В повні груди, він не міг –
Вже згадав, як він підпільно,
З того світу добровільно
Душу з тілом приволік.

І відчув п’янку свободу,
Наче пив холодну воду
І не вів ковткам тим лік.

          Всі вітають з Новим роком.
          – А, згадав я – Новий рік!..

          Та страшна, з кривавим ротом
          Ходить смерть біля воріт.

Мужній воїн, як дитина,
Тепер, думає, засну.

          І радіє медицина:
          – Ох і Теркін, ну і ну!..

Повернувся з того світу
І прибув на білий світ.
Якщо вірити завіту –
Житиме він ще сто літ!

          *   *   *

			  -Крапка?..
			  -Вивернувся спритно
Із армійської труни
Теркін твій...
			  -Це очевидно.
			  -Крапка буде восени...

– Як це – Теркін на тім світі?
          – Автор має нас за кіз.
          У двадцятому столітті
          В замогилля нас заніс.

– Через те саме собою
Тут питання постає:
А чому не до забою?
– Не в колгосп?
– Чи не в радгосп?
– Або в цех у добру пору?
– До мартена?
– В голов-літ?
– Навіть, скажемо, в контору?
Здатен він до всих робіт.

          – Козаки, свободи бранці,
          В кабінети не підуть.
          – Їх – в ансамбль грузинських танців,
          То і там не підведуть...

          – Десь проґавив трохи Автор,
          І повів героя вбік...
          – Був би хлопець космонавтом.
          – Космонавтом? Не той вік.

          – Був би віком по відвазі
          Серед зоряних зірниць...
          – А якби в універмазі?
          - Там, що-небудь – до в’язниць.

– А в народне харчування?
– А в державний житлобуд?
– В міліційні формування?
– А в пожежний інститут?

          Ох, Читачу, ти мудруєш,
          А не можеш врахувать:
          Місць усих не порахуєш,
          Де міг Теркін працювать.

Суперечки про героя
На фронтах давно велись.
Коли стрінуться десь двоє,
Але з різних родів військ.

          Теркін, – тим чи іншим боком, –
          Народився на війні,
          У важкі, спекотні дні.
          Бог війни був йому богом.
          Теркін йшов з ним по дорогах
          В марші танкових частин...
          Де б не був, він був, як син.
Все він знав і все умів,
          Але всі права на нього –
          За царицею полів...

Дружні почуття, відверті
Притаманні нам, живим.
Певно був героєм Теркін
Всезагальновійськовим...

          І було б не по закону,
          Якби я і приписав
          Його відомству одному,
          А героя не спитав.

Вже на нього і управи
Я, як Автор, не знайду –
Має норов,
Має право
На життя і на мету.

          Не важливо, – як на ділі, –
          На якому він посту.
          В міністерстві чи артілі
          Має чин і висоту.

Де життя – йому найкраще.
Там, де радість – він творець.
Там, де біль – йому найважче.
Там, де битва – він борець.

          Нині світ військовий мріє
          Про новітнє, наднове.
          Про над-над передове...
          Автор – що ж?.. Нехай старіє,
          Та герой мій – хай живе!

Я такий сюжет для казки
Вибирав не для осанн.
Чи сказати: – Без підказки
Справу цю зробив я сам...

А, плануючи свій наступ,
Мав на думці я своє:
Ризик є, я можу впасти,
А, як ні?.. Сюжети є...

Не втрачаю я надії,
Що успішно працював...
Я – з чого почав події –
Те й в кінці припасував.

          „Прочитай...” – напередодні
          Я згадав свої слова.
          От тепер – твої природні,
          А мої – ніщо – права.

Не тримай у таємниці
Слів і роздумів рубіж.
Не розмінюйсь на дурниці –
Хліб-сіль їж, а правду ріж...

          Ще одне дозволь згадати,
          Бо думок якраз нема...
          Задки мчать у бій гармати, –
          Хтось сказав... І не дарма...
                          


1954 – 1963 рр.
 2007, травень.	Житомир.

ID:  542235
Рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата надходження: 08.12.2014 08:28:14
© дата внесення змiн: 08.12.2014 08:28:14
автор: Марко Кайдаш

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (576)
В тому числі авторами сайту (3) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

КВМ, 08.12.2014 - 13:55
Аж втомився читати,
Навіщо багато писати,
Не проще набити тут руку ,
Коли попадеш на цю суку... friends

Твір гарний і відчуваеться рука Твардовского.

Тема теж гарна і злободневна, та навіщо так багатописати про Систему, втомлює, та я розумію що свідомість треба розбудити, але коли так багато читаєш від втоми засипаєш. Написали безумовно талантливо, та велика честь для системи, її не перепишеш, треба як казав Шевченко ...нагострити сокиру заходитись вже будити, я не дослівно, але суть в цьому...
 
Марко Кайдаш відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ny4 ... про твір "Тёркин на том свете" Ол.Твардовського в епоху М.Хрущова ходили анекдоти, проте широкому читачеві цей твір був майже невідомий. Мій переклад з російської був здійснений з періодичного видання Всесоюзної Спілки письменників "Литературная газета", яку я передплачував. Багато освічених людей того часу (як, між іншим, і сьогодення) навіть не знають про існування цього твору, який викликав велику неповагу (м'ягко кажучи) до відомого радянського поета... "Тёркин на том свете" - це потужний літературний термоядерний вибух в радянському суспільстві, але Система зробила все можливе, аби принизити резонанс від цього вибуху... Я ж переклав цей твір і запропонував його Читачеві тільки через те, що захоплююсь милою простотою і мелодійністю творів Ол.Твардовського. Дякую всім, хто не шкодує часу на знайомство з цим поетом навіть в перекладах таких, як мій.
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Батьківна: - Свіжий
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: