А так і буде. Пройде певний час,
І слід наш на землі дощі замиють,
І наче й не було на світі нас,
А будуть інші люди і надії.
Лише табличка з позначкою дат,
А що між ними? Шлях чиєїсь долі.
Яким він був: немов квітучий сад,
Чи лиш стерня колола ноги голі?
Як ми раділи й відчували біль?
Було що в моді й при якій погоді?
Нас хвилювали взимку заметіль,
І спів птахів , що навесні в природі.
Любили щиро, як лише могли,
Сім’ю та друзів, рідних і знайомих,
Збирались на свята та берегли
Старі світлини із дітьми на сходах.
А діти виростали ,що бамбук,
І не встигали навіть озирнутись,
Як в них - сім’я, і вже росте онук.
І зранку вже несила розігнутись.
Частіше в гості ходять лікарі,
На поличці – все трави та мікстури,
І в день якийсь згасають ліхтарі,
І янгол охоронець грає в сурми.
Все так і буде. Пройде певний час,
Про нас не буде вже кому згадати.
Лише любов, що сповнювала нас,
Над світом буде птахою літати.
