ХризанТемно у місті твоєму,
Ліхтарі із туманами в змові,
Сутінкову складають поему
Із сюжетом осінньо-казковим.
В змерзлих пальцях тремтить квітка біла,
Що сьогодні скорилася лезу.
Десь холонуть уявні могили
Твоїх сотень померлих поезій.
Ненарождених рим іще більше -
Будуть гріти застуджені душі.
Видихати життя своє в віршах
Ти повинна. Ти маєш. Ти мусиш.
Хай не судять. Твоя хризантема
Сніг свій губить нечутно додолу.
Чимось схожа на тебе напевно,
Може ділите навпіл ви долю?
Ніч мине. День новий розпочнеться.
Незначним чимсь заповняться пустки.
Хтось відчує рядки твої серцем -
Хризантеми прив’ялі пелюстки.
Невимовність твою, нелогічність,
У очах ієрогліфи “небо“,
Знай, не варто просити про вічність -
Більше цього - нічого не треба...
