Очі, чому ви не вчилися брехати?
Чому їх легко так читати,
вони не слово, що злітає з вуст,
то дзеркало в яке дивлюсь,
то синє озеро, то океан,
кохання відблиск, діамант.
О очі, очі ви ясні,
чому являєтесь в вісні,
чому приходите щоночі,
чиї ви сині, сині очі ?
Хто ваш господар, де його душа?
Чи ще живий, чи вже його нема?
В вісні прийшов до мене чоловік,
на вигляд сто із гаком літ,
на голові сіренька шляпа
в руках солом’яний мішок
у жмені білий та сріблястий,
у ній виблискує пісок.
Старий , та має сині очі,
це ви приходите щоночі?
Хто ви, полуда чи мара ,
чия блукаюча душа?
Ні те, ні інше, людський я сон оберігаю
до кожного щоночі прилітаю
знімаю важкість на душі
щоб спали в мирі, у теплі,
в мішечку в мене порошок,
який у очі засипаю
допомагає бачить сон
кому який розподіляю.
І ти поспи, тобі пора,
присниться ранішня весна,
на серці туга пропаде
і щастя в сон твій увійде.
