Ця осінь занадто холодна і мокра у душу мою заглядає,
Все рве бідне тіло на клапті, шматує його й не питає.
Ця осінь безбарвна, жорстока, пронизує вимерзлі руки,
І так поступово потрохи підштовхує робити кроки.
Ця осінь така припаскудна, ніяка вона не хороша,
Вже треба міняти маршрути, тікати поки ще не боса.
Гілки на деравах промокли, листки почорніли від болю,
Чому ж ти така самотня? - ув'язнена в своїй волі.
Принцеса не цього сюжету, забута всіма не звідси,
Мені тебе навіть шкода, ти ж також не будеш вічна.
Давай будем жити інакше, з тобою ми дуже подібні,
Ти плачеш дощем, часто плачеш, заручена з диким вітром.
Не чую, як б'ється серце, давно вже віриш не чую,
Немаю того, що треба, і знаю його не буде.
Ти осінь така, як завжди, ненавиджу, неповажаю
Ти вічно мене морозиш, ти завжди мене вбиваєш...
