Нам кожного ранку щось сонце шепоче,
Та вуха затулені правдою дня,
І пил припадає на очі охоче,
Щоб запорошити нам власне ім’я…
До кожної хмари чіпляються краплі, –
Сльозливі торкання душі,
Щоб наші ходіння зробилися важчі
У цій непроглядній імлі…
І кожен наш друг додає щось від себе,
Щоб змити турботи свої,
А те, що цей мотлох навряд чи нам треба…
Це клопоти надто тяжкі…
Дивись крізь тумани далеко у простір,
Не слухай чужих нарікань,
Без їхніх туманів ми звільнені зовсім,
Без гніву і без жалкувань.
18.01.2015
