Дитино, не слухай дорослих речей,
Їх світ безіменний приховує страх,
Твій вогник солодких барвистих ночей,
Горить без упину в тендітних очах,
Я заздрю дитинству минулих років,
Квітчастому ранку в обіймах весни,
Холодним водоймам у танці вінків,
І ливню, що так серед поля ряснів,
В душі не ховалась дитяча краса,
А дзвінко лунало сопрано думок,
У погляді чистім, як перша сльоза,
Не бачили тіні людських помилок,
Хай пісня заграє цнотлива в думках,
І світ залишає маленькі сліди,
Ми душу знайшли у дитячих роках,
Щоб босими в зріле життя не піти,
І кожне кохання наївне до сліз,
Солодший за мед поцілунок батьків,
У першому слові прихований зміст,
Що стане розкритим у плині років,
Дитино, не слухай дорослих речей,
Вам соромно іноді буде за нас,
Хай вогник барвистих юнацьких очей,
Карбує наш втрачений сумнівом час.
гарно, філософськи, мудро! 
