В пустелі снів я тану у пісках.
І млосно так в душі моій лоскочеться
Спізнілий і невистояний страх.
І ніч бубнить, немов стара пророчиця.
Пливу в човнах в незриму далину.
Несе вода кудись мене просторами.
У снах своіх я тану і тону.
Топчу стежки степами неозорими.
Завмерлий час в світанні, мов туман.
Малює пензлем вправно підсвідомость.
Ілюзій світ, п'янкий самообман.
Й моі думки украдені натомість...
