Я йду по дорозі і бачу ЙОГО,
Стоїть, мов живий, посміхається,
На грудях у нього червоне пятно,
А руки за зброю тримаються.
Навколо нікого, він лиш один,
Стоїть на Майдані гойдаючись.
Від нього іде запах палених шин,
Невже ж все назад повертається?
Високий і мужній, як рік назад,
Стоїть з перемогою в серці.
Наш щирий і любий, вкраїнський солдат,
Але вже те серце не б'ється.
Підходжу до нього сказати: "Спасибі".
За те, що за нас він ось тут поліг,
За те, що оці його очі красиві,
В останнє тоді побачили сніг.
Я йду, як в тумані, нічого не чуючи,
Поряд зі мною лише один він,
І тут відчуваю, до нього прямуючи,
Поштовх легенький мені у бік.
- Ти що там побачила, донечко? -
питає мене молодиця в вінку.
- Загиблий солдат, он там на сонечку,
Стоїть і не вірить у долю таку.
А хто Ви така і звідки взялися?
І чом це Ви плачете гірко, дівчино?
Не личать Вам сльози, скоріш посміхніться!
- А я, моя мила, твоя Україна.
Як тут посміхатись, чи пісню співати,
Коли я вся повністю кров'ю залита,
Тією, що втратили наші солдати,
Коли я вже майже до смерті побита?
- Не плач, перестань, ми усе розумієм,
Ми боремось мужньо за кращую долю,
Тебе, НАЙРІДНІША, ми не покинем,
Життя віддамо за твою справжню волю.
ID:
549004
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 05.01.2015 15:00:11
© дата внесення змiн: 05.01.2015 15:00:11
автор: Рижа*
Вкажіть причину вашої скарги
|
