За обрієм Сонце зникає,
Останні дарить промінці.
Серце кожного, когось чекає,
Із усмішкою на лиці.
Й надіється що прийде,
Та людина у потрібний час.
І обов’язково знайде,
Серед міських мас.
Втішить милими словами,
На щоці зітерши сльози.
Обніме вас руками,
Зігрівши навіть у морози.
І поруч буде завжди,
Попри перепони у житті.
Усі думки, слова віддавши,
І навіть власні дні.
І ми ждемо день і ніч,
І з кожним роком лиш розчарування.
А може не у тій людині річ,
А може наше неправильне дихання.
