В поминально-пасхальні ці дні
Я сиджу у твоєї могили,
Як же, мамо, самотньо мені
І цей біль відбирає всі сили.
Не говориш зі мною. Мовчиш.
Тільки хрест – на спасіння надія,
Серед інших міських кладовищ
Лиш на цьому душа вовком виє.
Й абрикоса уже відцвіла,
Пелюстками укривши могилку…
Тут весна! Отакі, мам, діла!
І від того ще більш мені гірко.
Ти любила цю пору річну,
Як ніхто відчувала природу!
Зустрічати без тебе весну -
Як насмішка для нашого роду.
Мамо, мамо! Голубко моя!
Як же важко розлуку прийняти,
І уся наша дружня сім’я
Божеволіє з часу утрати.
Ми заручники долі й часів
Тих минулих і дивно щасливих,
У потоці людських голосів
Я шукаю один – серцю милий.
Сіра птаха присіла на хрест,
І щебече, немов би втішає,
Каже, щойно вернулась з Небес,
Із країни, що ми звемо Раєм.
Крихти печива пташці лишу,
Й дві троянди на рідній могилці
Крапле небо сльозами дощу
Й грає райдуга в кожній сльозинці.
