Стало важко згадати їх разом,
зникший час, ніяк не вернеш,
й лиш сльоза, що тече через фразу,
повертає в весільний кортеж.
Коли вона, а разом з ней він,
вінок, рушник і їхні два кільця,
могли з`єднать їх погляди навік,
натомість сльозам вже нема кінця.
Вони і досі не знайдуть причини,
чому, ось так, безглуздо розійшлись,
тепер летять їх погляди в пучину,
але причини досі не знайшлись.
Та час іде, він не стоїть на місці,
і сльози вже не падають, як злива,
у них без сліз обличчя стали чисті,
вона щаслива, він щасливий.
