«Я спокійний, я знаю: заповітна Тиша
Блукає, сміється, насичує серце своє
У бджіл і горлиць…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Сьогодні тиша роздає подарунки:
Кожному схимнику і жебраку
По одному рожевому зайцю:
З величезними вухами-парасольками,
Якими він прикриє Всесвіт
Щоб не поглухли всі
Від сурми Судного Дня.
Сьогодні (не вчора) тиша з торбою:
Цяцькованою-строкатою,
Кольоровою і залатаною,
Вистачить всім подарунків:
І пастухам волохатих тижнів,
І королям безлюдних земель,
І капітанам загиблих кораблів,
Що спочивають
На самому глибокому дні темряви.
Кожному тиша подарує
Іграшкового зайчика,
Бо з живими вуханями я попливу
На дерев’яному човні мрій
Вздовж промінчика Місяця
До острова сподівань,
Де будемо ми слухати
І чекати…
... доїхати в Тиші заповітній, у ваші Тиші до того острова чи схимником, а чи й жебраком, і почути, кожному почути - ні, ще не сурми Судного Дня, ще не їх! - звуки ваших слів, смак їх суму і простоти, вічної загадки і таїни чекання...
напевно, ви б точно сказали, тільки ви з тих, кого я знаю, яка вона на смак, ця тиша, і це чекання, і це буття. ще тут, ще під цим місяцем...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий глибокий і поетичний відгук! За таке розуміння мого твору....
