Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Касьян Благоєв: Катрени, 39. Меланхолія віку… - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Мар’я Гафінець, 18.05.2015 - 20:15
....і знову, і знову - ні з чим незрівнянне блаженство тої солодкої муки, що зветься Любов...
Ірина Лівобережна, 17.05.2015 - 18:00
Скільки втрат!.. Не в парі ми. … Щасливі ми?.. - питання, на яке немає відповіді... нажаль...
Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
перепрошую, що мушу перечити, але питань, на які немає відповідей - не існує. це мене і життя врозумило, і ще доброї пам/яті дідо мій навчав. є лише наші втечі від цих відповідей, гра у схованки, "сладострастие" самообману... ми вміємо, набувши нещасть, та втрачати, та втішати себе неправдою...
Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
вони - можливо, Олексо, вони певно такі... от би нам у мудрість впасти, та з неї жити, та з нею жити, самим мудрими ставши.дякую дуже, бо ваші відвідини моєї хижі - то як прихід Гавриїла до оселі: завжди з дорою вістю Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
красиве слово похвали вашої для мене, Ірино, от від неї і моя невмілість говорити починає до краси наближатися. принаймі, так хочу вірити у те, що і я можу навчитися красу відчувати
гостя, 17.05.2015 - 12:58
Не ходи край води і на гостреє лезо не глянь! – В оченятах чаклунських семи бісенят вічне юрмище! та ніхто не зважає..не зважає...Касьяне Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ой, боюсь, що навпаки, ще не так: ще й самі шукаємо оту згубу нашу, самі прагнемо до прірви тої бути ближче, і нічим чоловіче серце ту не навчити, і ніяким словом не спинити!..
Лина Лу, 17.05.2015 - 12:43
Пити гіркоту...та хто ж схаменеться? З усіх прочитаних Ваших катренів,ці мене вразили найбільше... Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так в ній ете ж сховано, що приворожу, так у ній повно того, що заманює і обіцяє, і нехай гіркота потім - аби володіти, аби в серці коханням проросло! то не тільки іжноче непідвладне розумінню, інколи (а той часто вельми) і чоловіче серце ні в яку логіку не впишеться!
|
|
|