Минає сум скорботи Нерби,
Знайшовся диск - відлуння жар.
А я звертаючись до неба,
Шукаю знов сім"ю Стожар...
Десь там сплели вуаль русалки,
Накинувши із бронзи сіть.
Диявольської Вежі балки,
Торкнулась я через блакить...
Де гострий зір, і гострий розум,
Віншує скупчення Плеяд...
Жреці збирають вранці роси,
Благословляючи обряд.
Бо, не знайшовши якось броду,
Йшла Альціона до вінця...
Підстерегло насилля вроду,
І гнів небачений Тільця.
Такий спокійний, мирний наче,
Затопче, тільки стережись,
Коли десь Фрейя гірко плаче,
І просить нишком:" Відзовись..."
Прикраси зоряні субару
В камінні, диво - пектораль...
Не відкладуть скорботи кару,
Закляттям впавши на скрижаль.
Очікуючи рівнодення,
Палає зоряний вогонь -
Бог Агні шле своє знамення,
Поєднанням обох долонь.
02.06.2015.
Жили на Землі семеро дівиць, водили хороводи, співали славні пісні на честь Богів. Коли вони померли, Боги перетворили їх на Русалок і, взявши на Небо, оселили на семи зірках, де вони й нині щоночі водять коло, тобто рухають час...українська легенда про Стожари...неперевершено!
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Яка ти МОЛОДЕЦЬ! Чудово-причудово!
