А час летить, його не зупинить .
І тільки мама з татом мовлять стиха:
«Життя потрібно людяно прожить,
Тоді і не зустріне тебе лихо».
Бо так і є, а скажете що ні?
Тоді яка у світі є ще правда?
У когось милий десь на чужині,
Для когось чудо – це побачить завтра.
А дні ідуть, летять, немов листки ,
Що восени щороку опадають.
Та як приємно , коли знаєш ти,
Що десь в душі тебе ще пам’ятають.
Як шкода, що нам знати не дано
Скільки відведено на світі нам прожити.
А втім, може й до кращого воно ,
Бо ми свідомо обираємо як жити.
А час летить, швидкий немов ріка.
Та тільки береги її безмежні.
Одна є істина, хоча яка й гірка:
Згадають тих, хто шлях пройшов належно.
