На смерть Максима Черненка (героїчно загиблого воєна-захисника України)
Страшна війна, жахлива втрата,
І біль над серцем нависа –
Свого убитого солдата
Ми проводжаєм в небеса...
Країна знову у негоді,
І кожен з нас лиш миру жде –
Він був у пеклі, там, на Сході,
Тепер у рай нехай іде.
У душах чутно плач і галас,
Бо доля – той ще режисер...
Його труну сховають зараз
У землю, за яку він вмер...
А хмари небо огорта́ють,
Блакить – лише на прапорцях –
Герої наші не вмирають!
Вони живуть у нас в серцях.
Росія нами одержима,
Її нам треба побороть.
Тож помолімось за Максима,
І хай його прийме Господь...
Ми біль у силу перекроїм,
Ми не допустим більше зла.
Він став для нас новим героєм,
Йому подяка і хвала!
Пекуча тýга через втрату
У грудях раз у раз скреса –
Свого убитого солдата
Ми проводжаєм в небеса...
03.0315 р. Андрій Тофан
