А ти пам'ятаєш контужені зливою пальці,
Що ніжно блукали по грудях... ? І я тремтливо,
Несміло, цілувала твої тату і зап'ястя,
Поки нас вінчала холодна весняна злива.
Ти пам'ятаєш дотик до скроні холодний,
І губи тремтячі на своїх мужніх долонях ?
Я пам'ятаю. А серце рветься і стогне
З валізою на пустому, чужому пероні.
Ти з сигаретою, попелом, димом і чаєм
Забуваєш мене на своєму вузькому балконі.
Що тепер буде з нами -- я точно знаю.
Я задихнусь від спеки,ти -- в океані затонеш.
Твій фрегат не збереже моя тиха молитва.
Мою задуху твій поцілунок вже не зволожить.
Підеш в бар, з друзями пити Чернігівське пиво
Я буду вдома, думаючи, що з мене вже досить.
Твій подих преривистий мене серед ночі розбудить.
Я ж очей своїх не зімкну аж до самого світання.
Все. Досить. Догрались. Все одно, що подумають люди.
Я піду на перон. Не вперше, проте цього разу востаннє.
