Коли скресає крига навесні,
Перун зими розлущує горішки:
З одного випускає в світ річки,
А другий повнить світ вогненним зблиском.
А грім сміється, знову молодий,
Гримить цеберком, миючи підлогу.
А десь у небі вічно, день при дні
Богині Вили душам в’ють дорогу:
Кому завтовшки майже із канат,
Кому тонку, неначе павутинка.
Самі стрункі, із косами до п’ят,
В одежах білих, очі-намистинки,
Вони й танок до ладу поведуть,
І заспівають, пічку підмалюють,
Води Живої хворому дадуть
І рани зіллям воям полікують.
Народжені від Сонця і Води
Звичайні українські Афродіти…
Летять вітри, розвіюють віки,
А Вили все дарують душі дітям…
Ну чудово ж!
Проте, маленька ложечка ріпакової олії у бочку конопляної - Афродита - вторинний персонаж, похідний від нашої Лади... Сплагіатили колись кляті грекосеміти наш Пантеон.
Сплагіатили колись кляті грекосеміти наш Пантеон. 
