Ти зранку встала. Заварюєш каву,
зустріла світанок. Згадала турботи.
І ти така...Своєрідна...Цікава...
Мрієш про сон. І стаєш до роботи...
Немов неймовірна принцеса бажань,
якій непотрібні пусті Задзеркалля,
справжня красуня - ідол жадань
єдина хто варта вічність чекання.
Нігті у колір, голос у сміх -
години розмов, хвилини чекань,
Раптова як той перший сніг,
що нам починає еру зізнань.
Бурхлива ріка і квітучі луги,
зорі у небі й яскравий світанок,
море відкрите - твої береги,
погляд палкий. Чіпкий. Наостанок...
Але у словах відчувається сум -
та він ідіот, якого обдурим,
пустим у настрій шалений струм
і більше небуде янгол похмурим...
