А ноги в’язнуть у болоті,
А ноги грузнуть у піску.
Моїх надій відходить потяг:
Стокато рейок – посвист куль.
Вгризаюсь спраглою жагою
В поживу дня – за п’яддю п’ядь,
А хронофаги наді мною
Нещадним вироком стоять.
Навала буднів стоворожа
Б’є ревно з творчістю горщок,
як прикра пристрасть перехожих
Погомоніти ні про що.
Їм треба зовсім небагато –
Щоб зупинилася ріка,
Щоби у мене відібрати
Єдиний і безцінний скарб.
Щоби часу дзвінку монету
Розвіяти на пил марнот…
І це неумолиме кредо
Веде мене на ешафот.
Бо вже нема благого «потім»,
Бо марафон на фазі «спурт».
І в’язнуть ноги у болоті,
І грузнуть ноги у піску…
Хронофаги – істоти, пожираючі чужий час;
Спурт – прискорення бігуна перед фінішем.
Їм треба зовсім небагато –
Щоб зупинилася ріка,
Щоби у мене відібрати
Єдиний і безцінний скарб.
о...вони це вміють-ті химери...відберуть і час.. і спокій ...наздоженуть...і ще раз відберуть,Вікторе...
Таких пожирачів часу вдосталь і в суєті буднів ми навіть не помічаємо, як швидко спливає наш час... 
...наздоженуть...і ще раз відберуть,Вікторе... 
