Випадково зустрінеш її серед міста,
Випадково побачиш її у кав'ярні,
Коли осіннє жовто-багряне листя
Буде падати на стежки тротуарні...
Зазирнеш випадково в її сірі очі,
Аби потонути у їхній безмежності
Згадаєш, як ви, мов шалені, щоночі
Задихались від палкої залежності...
Підійдеш до неї, скажеш банальне "привіт",
Запитаєш голосом стишеним " як справи?"
І на мить замре весь цей метушливий світ
Від рідного погляду ніжної пави...
Згадаються крики і тарілки розбиті,
Як вона зачинила за собою двері
І ти зрозумієш, що то все дрібниці,
Бо вся ця драма в смітнику на папері...
Коли осіннє жовто-багряне листя
Буде падати на стежки тротуарні
Випадково зустрінеш її серед міста,
Випадково побачиш її у кав'ярні...
Гарний вірш 
